FANDOM


Перша магічна війна — широкомасштабний конфлікт у магічному світі між темним чарівником Томом Редлом (відомим світу як Лорд Волдеморт) та його прихильниками з одного боку й системою Міністерства магії Великобританії з іншого, який тривав з 1970-х до 31 жовтня 1981. Точної дати початку розгортання бойових дій невідомо, оскільки, власне, саме війну ніхто не об'являв. Просто в один момент дії організації Пожирачів смерті під проводом Волдеморта перейшли межу. Боротьба завершилася 31 жовтня 1981 року зі зникненням Волдеморта, який, прагнучи вбити Гаррі Поттера, "дитя з пророцтва", зник сам.

Передумови були закладені ще у 1940-1960-х, коли Редл, одержимий ідеєю створення чистокровного магічного суспільства, мандрував світом, виходив на зв'язок з різними темними чарівниками та збирав собі вірних однодумців. 

Історія Редагувати

Витоки Редагувати

Формування особистості Волдеморта Редагувати

Сумнозвісна постать магічного світу, увійшовша в історію як "Волдеморт" — напівкровний чарівник, чиє справжнє ім'я Том Ярволод Редл. Том народився 31 грудня 1926 року в південній Англії. Його батько — Том Редл-старший, багатій маґлівського походження з вельможної, але непопулярної, родини, яка проживала в Малому Генґелтоні. Мати — чистокровна чарівница Меропа Ґонт, була нащадком легендарних родів Слизеринів (від самого Салазара) та Певерелів (по лінії Кадмуса), проте ідеалів Ґонтів, доживаючих свій вік у жалюгідній халупі на краю Малого Генґелтона, не поділяла. Ґонти в минулому були впливовою сім'єю, однією з тих, хто підтримували ідею чистої крові, на якій й дещо пошкодилися у мозку. Через шлюби на ближніх родичах майбутні покоління Ґонтів народжувалися психічно нестабільними й Меропа не стала виключенням; життя під гнітом суворого батька й старшого брата з протилежними поглядами теж залишило свій відбиток. Так, відмовляючись від родинних цінностей, Меропа, довгий час закохана у Тома, приймає рішення втекти разом з коханням свого життя, опоївши його любовним зіллям, й одружитися. Подія викликала неабиякий резонанс у містечку, оскільки як Редли, так й Ґонти по різним причинам були на поганому рахунку серед односельців. З часом Меропа, вже ставши вагітною, втомлюється від фальшу й припиняє поїти Тома зіллям, сподіваючись, що той залишиться хоча б заради дитини. Проте, приїшовший до тями Редл-старший миттєво охолов до неї й залишає вагітну напризволяще. Меропа впадає в депресію, відмовляючись від магії, й проводить залишок свого життя жебрачкою по вулицях Лондона, де для виживання за безцінь продає декілька історичних артефактів родини. 31 грудня 1926 вона звертається до дитячого будинку, працівники якого приймають пологи, і після народження сина, назвавши його Томом в честь батька й Ярволодом в честь діда, помирає. Наступні одинадцать років Редл-молодший проводить у притулку для сиріт, певно розуміючи, за яких обставин не сталося, й за відсутності батьківської любові піддається психопатії.

Протягом цього часу таємний для Редла магічний світ характеризується розвиненням анти-маґлівських настроїв. Так, темний чарівник Ґелерт Ґріндельвальд зі своєю армією тероризує спільноту на європейському материку, шукаючи легендарні Смертельні реліквії. Зі своїми поплічниками, а також одним з реліквій (Старшою паличкою), він спрямовує свою діяльність на повалення Міжнародного статуту про секретність й поневолювання маґлів під новим світовим порядком чарівників. У 1930-х історик Кантакерус Нот анонімно публікує довідник чистокровних родин, куди заносить 28 чистокровних сімей Великобританії, включаючи Ґонтів. Більшість цих сімей були відомі як активні прихильники чистоти крові й противники "зрадників крові" та "бруднокровок". 

Про чарівний світ Редл дізнається у 1938 році від професора Албуса Дамблдора, відомого викладача трансфигурації зі школи чарів та чаклунства Гоґвортсу. Дамблдор помічає апатію й неприкритий егоїзм Тома, але великого значення його зізнанням (розмови зі зміями, контрольована стихійна магія, пригнічення інших) не надає. Редл починає навчатися в школі на факультеті Слизерин, виявившись надзвичайно обдарованим учнем. Погіршення психічного стану розвиває в ньому бажання панувати, своїми манерами та чарівністю він заслуговує прихильність вчителів (за винятком Дамблдора) й студентів. Вже з другого курсу Редл оточує себе виходцями з відомих чистокровних сімей (Нот, Роз'є, Мальсібер, Ейвері, Лестранж, Долохов), прихильних до його поглядів. З ними були пов'язані всілякі неприємні інциденти по відношенню до "негідних", однак, в той же час, надійно зв'язати ці події з компанією Редла не вдавалося. Зі шкільних років хлопець демонструє блискавичну обережність, тримаючи поплічників у залізній хватці, й залишається в очах викладацького складу зразковим учнем. 

З часом, звісно, Редл зацікавився питанням свого походження. Спочатку він переконує себе, що чарівником неодмінно був батько, оскільки якби мати була б чарівницею, то не дозволила собі так рано піти в обійми смерті, чого, на думку Тома, могутні чаклуни могуть уникнути. Однак, не знайшовши жодної заціпки по призвищу Редл, він мусить визнати, що маґл все ж таки батько і що магічна обдарованість не рятує від швидкої смерті. Розлючений цим відкриттям, Редл-молодший відмовляється від свого імені (Том Ярволод Редл) й починає називати себе Волдемортом (склавши псевдонім з літер повного ім'я: Я лорд Волдеморт"). 

Спадкоємець Слизерину Редагувати

Про свій родовід Редл нарешті дізнається на четвертому році навчання, використовуючи у якості заціпки ім'я свого діда Ярволода. Таким чином, йому стає відомо про Ґонтів й їх походження від Слизеринів. Це пояснює його виключно рідкісну здатність говорити зміїною, через що Редл починає вважати себе спадкоємцем Слизерину, згідно чуткам — тим, хто може відкрити легендарну Таємну кімнату. Більшість частину п'ятого курсу Редл проводить в пошуках цієї кімнати, незважаючи на ще тоді склавшуся думку, що Таємна кімната — міф. Проте, невдовзі до закінчення другого семестру Том виявляє схований вхід, який знаходився в жіночому туалеті й привів його до каналізації під шкільним озером. Увійшовши до кімнати, Редл натрапив на тисячолітнього Василіска, підтвердивши свій зв'язок зі Слизерином підкоренням звіра. 

13 червня 1943 року Редл випускає Василіска на волю заради продовження "благородної справи Слизерина" й нацьковує змія на маґлонароджених студентів. В результаті, декілька учнів, зіштовнувшись з тварюкою через відображення від інших речей, заціпеніло, а одна, на ім'я Міртл Уоррен, загинула. Нечувана подія підіймає тему закриття школи. Не бажаючи повертатися до маґлівського світу у притулок, Редл припиняє використовувати Василіска, а винним у справі робить Рубеуса Геґріда, напіввелетня-ґрифіндорця з третього курсу, який в той час мав досить специфічного "домашнього улюбленця" — акромантула Арагога. Геґріда виключають зі школи, позбавляють чарівною палички, а Редл отримує нагороду за заслуги перед Гоґвортсом. Зіштохнувшись з проблемами смерті, якої Том завжди боявся, він використовує вбивство Міртл для створення горокраксу (вмістилища для частинки душі) з щоденника.   

Десь у серпні 1943 року Редл вирішив навідатися до Ґонтів у Малий Генґелтон, бажаючи поспілкуватися з Ярволодом. На місці Том зустрічає в брудному будиночку Морфіна Ґонта, свого дядька, який розповів, що Ярволод вже давно помер, а також звернув увагу на те, як Редл-старший повівся з Меропою. Бажаючи помсти, Редл-молодший відправляється до маєтку своїх маґлівських родичів й вбиває батька, бабусю й дідуся. Повернувшись до Морфіна, він змінює йому пам'ять, змусивши вважати себе вбивцею, й краде кільце Ґонтів (в яке був вставлений воскрешаючий камінь, Смертельна реліквія) і починає носити його в якості трофея. Як наслідок, Морфіна, який радо зізнався у тому, що "скоїв", засудили до довічного ув'язнення в Азкабані, де він й помер. На шостому курсі Редл обговорює з професором Горацієм Слизорігом, деканом Слизерину й викладачем зілляваріння, теоритичну можливість створення шести горокраксів (себто розколоти душу на сім частин). Неохоче, Слизоріг поділився власними знаннями, пообіцявши залишити розмову між ними. Почувши те, на що він і розраховував, Редл використовує вбивство батька для створення другого горокраксу у вигляді кільца. 

У 1945 році Дамблдор, єдиний, хто бачив справжню сутність Редла, а отже був єдиним, кого той боявся, переміг Ґелерта Ґріндельвальда в дуелі, яка стала легендарною, і став власником Старшої палички. Повалення Ґріндельвальда ознаменувала мир в континентальній Європі. Того ж року Редл випускається зі школи й мітить на посаду викладача темних мистецтв. Дамблдор, ставший відомим на весь світ, переконує директора Діпета відмовити хлопцю, посилаючись на юний, як для викладача, вік. Зіштовхнувшись з відмовою, Редл, проявляючий цікавість до артефактів засновників школи, перед тим як піти, вивідав у привида Сірої дами, дочки співзасновниці Гоґвортсу Ровени Рейвенкло, місцезнаходження діадеми її матері. Знайшовши річ у лісах Албанії, він вбив першого пересічного селянина, створивши третій горокракс. 

Повернувшись в Англію, Редл зіштовхнувся з різними пропозиціями посад у Міністерстві магії, однак відхилив їх, натомість, на подив інших, влаштувався до крамничці темних мистецтв Борджина й Беркса на алеї Ноктерн. Красномовний привабливий Редл без проблем входив у довіру кліентів, дізнаючись про різні артефакти. Приблизно між 1955 й 1961 роками Редл навідувався до Хепзіби Сміт по робочим питанням на замовлення містера Беркса. Використавши свій шарм, він підштовхнув пристарілу жінку, обділену увагою чоловіків, знову відчувати себе молодою й переконав показати два найголовніших скарба з її колекції: чашу Гафелпаф й медальон Слизерина. Через два дні Редл вбиває міссіс Сміт отрутою, а вину перекладає на її стареньку домову ельфиню Хокі. Після цього Том звільняється з магазину й зникає з полю зору у Великобританії. Вбивством Хепзіби й маґлівського жебрака Редл створює собі з чаши й медальйону ще два горокракси. 

Волдеморт і темні мистецтва Редагувати

Тепер, діючи виключно під псевдонімом "Волдеморт", Редл подоружує по всьому світу. Мало що відомо про його діяльність у цей період: він досліджує темні мистецтва, вивчає складні види магії й контактує з темними магами. Те, що Том практикував, повністю змінило йому зовнішність: від привабливого парубка не залишилося й сліду. Волдеморт продовжує підтримувати зв'язок з друзями зі школи, які роками пізніше стануть відомі "Пожирачами смерті". 

Волдеморт розробив чорну мітку, яку отримував кожний, хто вступав до лав "Смертежерів". Слугувала вона для виклику необхідних людей. Угрупування почало виходити на контакт з різними темними істотами, включаючи велетнів і перевертнів. В першу чергу, через їх велику силу. На перших етапах Волдеморт з послідовниками вбиває бідних й бездомних маґлів (чиї зникнення будуть непоміченими) заради створення армії інфералів. 

Ліберізація 1960-х Редагувати

У 1960-х діяльність "Смертежерів" в магічній Британії залишалася непомітною. Це були роки, коли соціальний прогрес боровся зі старими нормами. Найбільш показовою подією стало призначення у 1962 році Ноббі Ліча, який був маґлонародженим магом, на посаду міністра магії. Посилюється політика проти вовкулак, коли у 1965 Фенрір Грейбек вбив двох дітей-маґлів. Заборонюється експериментальне розведення темних і небезпечних істот. У 1968 за загодкових обставин Ліч покидає посаду міністра за станом здоров'я (ходили чутки, що це справа рук Абраксаса Мелфоя, радника Ліча). Наступницєю стає Юджина Дженкінс, яка теж з розумінням ставилася до "соціальної справедливості". Починається рух за права сквибів. Протягом цих десяти років, з підйомом багатьох меншин, які бажали бути на одній ступені з чарівниками, помітна частина чистокровних родин почала вважати, що їх спосіб життя опиняється під загрозою, а тому, якщо не вступали до "Смертежерів", то демонстрували підтримку й лояльність Волдеморту.    

Вирішальне рішення Дамблдора Редагувати

В період між 1965 і 1971 роком директором Гоґвортсу стає Дамблдор, виступаючий за права маґлів, маґлонароджених й інших меншин серед чарівників. В той же час Волдеморт повертається до школи, щоб знову попросити посаду викладача темних мистецтв. Певно, його головна мета полягала у пошуку меча Годрика Ґрифіндора задля створення шостого, останнього, горокраксу. Дамблдор, розуміючи, що прохання Редла не є щирим, відмовляє. Фактично, після цього почалася перша фаза конфлікту. На останок, Волдеморт прокляв омріяну посаду, внаслідок чого жоден професор по різним причинам не протримувався більше року. Перед тим, як піти, Волдеморт ховає діадему Рейвенкло у незнаходжуваній кімнаті. Медальйон залишає у печері біля моря, на яку натрапив ще у дитинстві на відпочинку від притулку, а чашу віддає у сейф Лестранж, одних з найвірніших послідовників. Щоденник тримав при собі. Позбавившись можливості померти, Волдеморт у кроці від розгортання терору.  

Хід війни Редагувати

Повстання Волдеморта Редагувати

На початку 1970-х Волдеморт проголошує себе новим "темним лордом" і разом зі своєю армією починає революцію проти Міністерства магії з метою повалення створившихся реалій і створення світу, де маґли будуть керовані чарівниками. Смертежери почали відверті напади на маґлів, Міністерство ніяк не могло запобігти терору. Відчувши себе рушійною силою, смертежери починають безжально вбивати та піддавати старшним тортурам маґлонароджених, зрадників крові, сквибів, ельфів, гоблінів та інших меншин. 

Багато хто зі смертежерів займав стратегічно важливі місця у Міністерстві магії. Шантажем й "Імперіусом" вони дестабілізували уряд, який відчайдушно намагався підтримувати порядок і зберігати таємницію свого існування від маґлів. Одним з найбільш успішних смертежерів у Міністерстві став Августус Руквуд з відділу таємниць, якому вдалося створити особливо успішну мережу шпигунства. Міністр Дженкінс опинилася нездатною зупинити хаос, Міністерство почало програвати. 

У відповідь на дії Волдеморта Дамблдор створює Орден Фенікса для боротьби зі смертежерами. Хоча офіційно Міністерство не визнавало Орден як повноправних борців у конфлікті, багато членів організації були аврорами, секретно ставшими на бік Дамблдора. 

Пік бойових дій Редагувати

Орден Фенікса мав деякий успіх, але хаос охопив населення магічної Британії настільки, що люди почали боятися вимовляти ім'я Волдеморта, називаючи його "Той, кого не можна називати". Почалися вбивства звичайних чарівників, а "визітівкою" смертежерів стає чорна мітка над місцем розправ. Щоб захистити смертежерів від розкриття, Волдеморт не давав їм можливості спілкуватися між собою, через що далеко не всі знали, з ким працюють. Перед суспільством особи були зовсім невідомі. Зростаюча параноя призводила до того, що смертежери змушували виконувати брудну роботу інших чарівників під дією "Імперіо". В магічному суспільстві склалася атмосфера недовіри та розбрату. 

У 1975 Юджина Дженкінс покидає посаду міністра. На заміну становиться Гарольд Мінчум, прихильник більш жорсткої лінії. Тоді ж на горизонті постає молодий й амбіціозний Бартеміус Крауч, швидко ставший головою Департаменту магічного правопорядку. Мінчум і Крауч почали йти в наступ.

У 1978 році ряди смертежерів поповнюються випускниками з Гоґвортсу Северусом Снейпом, Еваном Роз'є, Ейвері, Мальсібером і Вілксом. До Ордену Фенікса вступають Джеймс Поттер, Лілі Еванс, Пітер Петтігрю й Ремус Люпин. 

Волдеморт починає тяготіти до деяких зі своїх молодих побратимів, найбільш відданих. Він бере під своє крило Белатрису Лестранж, ділячись своїми знаннями темних мистецтв; він довіряє свого щоденника Люціусу Мелфою; Северус Снейп, з яким у них було багато чого спільного в життєвому шляху, стає одним з його найбільш довірених помічників. 

Викрадення медальйону Редагувати

У 1979 році Регулус Блек, молодший брат Сіріуса Блека, будучи великим прихильником Волдеморта при першій же можливості після закінчення школи приєднується до смертежерів. Проте, дуже швидко розчарувався в своєму лідері. Приблизно в цей час Волдеморт відчув необхідніть перевірити надійність захисту навколо своїх горокраксів. Щоб переконатися, що медальон був у безпеці, темний лорд звертається до Регулуса з проханням надати йому Крічера, домовика Блеків, на що той радо погоджується. У пещері, перевіривши все, Волдеморт залишає ельфа на смерть. Однак, йому вдається вижити й повернутися додому. Регулус наказав Крічеру розповісти про все, що сталося, зрозумівши, що Волдеморт сворив горокракс. Він разом з Крічером йде до пещери, де дістає справжній медальон, залишаючи підробку, та помирає від лап інфералів. 

Едикт Барті Крауча Редагувати

У 1980 році міністра Мінчума відстроняють від посади через його нездатність покінчити з війною, а на його місце ставлять Мілісент Багнольд. Член Ордену Пітер Петтігрю, вважаючи, що Волдеморта неможливо зупинити, стає шпигуном Смертежерів, починаючи доповідати їм про дії людей Дамблдора. Станом на липень 1981 в Ордені інсувала атмосфера напруженості. Смертежерам стало набагато легше виловлювати орденівців. Було вбито Марлін МакКіннон; Едгара Бонса з усією сім'єю; Фабіана і Гідеона Пруеттів; Доркас Медоуз; Карадока Дірборна; Бенджі Фенвіка.

У відповідь, Барті Крауч видає едикт, згідно якому аврорам дозволялось використовувати непрощенні закляття проти ворогів. Першим ділом вони сфокусували боротьбу на велетнях, стерши з лиця землі цілі племена, а решту загнавши в глибоке підпілля. Затримують таких видних смертежерів, як Ігора Каркарофа та Антоніна Долохова, одного з перших та найвіданніших послідовників Волдеморта; вбивають Евана Роз'є та Вілкса. 

Пророцтво і падіння Волдеморта Редагувати

У кінці 1980 року Сивілою Трелоні було виголошено пророцтво про те, що в останні дні липня 1981 народиться той, хто зможе знищити Волдеморта, чиї батьки тричі кидали виклик темному лорду й виходили з битв живими. Станом на 1981 стало зрозуміло, що такими є дві родини, в яких якраз народилися діти: Гаррі Поттер і Невіл Лонґботом. Северус Снейп пророцтво підслухав, але не повністю — в останню мить його викрив Еберфорс Дамблдор, однак з отриманою інформацієї відразу поспішив до Волдеморта. Темний лорд був стурбований почутим, і вирішив вбити сина Поттерів (такого ж напівкровку, як і він сам). 

Намір Волдеморта ускладнює Снейп, чиї почуття до Лілі Поттер не охололи, настільки, що він став таємним інформатором Ордену і попередив Дамблдора про плани Редла. Дамблдор наказав Поттерам сховатися під чарами Фіделіуса. Джеймс та Лілі хотіли обрати зберігачем таємниці Сіріуса Блека, оскільки він був найближчим і самим вірним товаришем. Сіріус заперечив, бо такий вибір, на його погляд, був найбільш очевидним. Тому вирішено було обрати Петтігрю, з тим розрахунком, що на такого "непримітного хробака" смертежери не звернуть уваги. Таким чином, зберігачем зробили справжнього зрадника, а всіх запевнили, що обрали Сіріуса. Вже через тиждень Пітер виказує своєму хозяїну розташування Поттерів. 

31 жовтня 1981 року Волдеморт подався до дому Поттерів. Він швидко вбив Джеймса, який не встиг дістатися до своєї чарівною палички, але, на прохання Снейпа, дав шанс Лілі відійти й підставити під удар свого сина. Лілі відмовляється і Волдеморт без роздумів позбавляє життя і її. Опинившись перед маленьким Гаррі, Волдеморт випустив смертоносне закляття, однак, через стародавню магію кохання Лілі (яка віддала своє життя заради сина), воно рікошетом відлетіло назад у відправника. Фізичне тіло Волдеморта було знищено, а на лобі Гаррі утворився шрам у формі молнії. Крім того, частина душі Волдеморта, мимоволі господаря, увійшла до Гаррі, зробивши з нього горокракс.    

Хлопчик, що вижив Редагувати

Хоча Волдеморт втратив свою силу й був позбавлений повноцінного тіла, горокракси врятували його від смерті. Не бажаючи, аби його знайшли в такому стані, Волдеморт покинув Великобританію, осівши в лісах Албанії. За наказом Дамблдора Геґрід забрав Гаррі з руїн будинку. Сіріус Блек намагався переконати Рубеуса віддати дитину йому (бо він був хрещеним батьком), а коли не вийшло, то віддав Геґріду свій летаючий мотоцикл. Звістка про поразку Волдеморта розлітилася дуже швидко, магічну Британію охопило святкування, яке призвело до масштабних порушень статуту про секретність. Це було виправдано міністром Багнольд, на її думку змучене терором магічне співтовариство має "невід'ємне право свята".

Гаррі Поттер став відомим на весь магічний світ, його прозвали "хлопчиком, що вижив", як того, хто перший в історії пережив смертельне закляття. Однак, Дамблдор вирішив, що хлопцю краще буде жити з тіткою та дядьком-маґлами, аби слава не зіпсувала його. Албус залишив записку Дурслям, пояснивши обставини, а головне, їх обов'язок тримати Гаррі у себе до його повноліття, аби захист Лілі продовжував працювати.     

Гоніння смертежерів Редагувати

Поразка Волдеморта з подальшим його зникненням без сліду була шокуючою. Багато хто не вірив, що він дійсно помер. Аврори шукали як в межах Великобританії, так і за кордоном, однак не знайшли жодної зачіпки. 

Наступного ж дня після зникнення темного лорда Петтігрю теж планував втекти, боючись, що смертежери визнають його зрадником (оскільки він зник через його інформацію), але зіткнувся у Лондоні з Блеком. Щоб врятуватися, він використав вибухове закляття начебто так, що це зробив Сіріус, а сам, будучи анімагом, перетворився у хаосі на щура, залишивши на місці подій свій вказівний палець в якості доказу проти Блека. Блека визнали зрадником і вбивцею, заарештували і закрили в Азкабані без суду і слідства, а Петтігрю "посмертно" нагородили Орденом Мерліна першого ступеня. Причетних до вбивства родини Бонсів Траверса, Мальсібера та інших смертежерів теж запроторили до Азкабану. Дамблдор дав свідчення щодо Снейпа, завдяки чому Северуса реабілітували. Фенрір Грейбек та інші вовкулаки повернулися в підпілля, а велетні повністю залишили Британські острови. 

Ув'язнений Каркароф на суді здав Руквуда в обмін на власну свободу, після чого втік з країни. Незважаючи на гоніння з боку Міністерства, деякі смертежери змогли вийти сухими з води. Оскільки виявилося, що багато чарівників під час війни знаходилися під "Імперіусом", частина смертежерів також почала робити з себе поневолених жертв. Інші використали своє багатство, владу і вплив, щоб уникнути покарання. Люцуіс Мелфой, Корбан Якслі, Амікус та Алекто Керроу, Уолден Макнейр, Гаспар Ейвері, Френсіс Креб, Гойл, Нот були виправдані. Вони повірили у смерть Волдеморта й не робили спроб його пошуків, повернувшись до повсякдненного життя. 

Однак, не всі смертежери змирилися з тим, що сталося. Белатриса, Родольфус і Рабастан Лестранжи разом з сином Крауча, Барті Краучем-молодшим, викрали й допитували Френка і Алісу Лонґботомів. Вони вважали, що подружжя аврорів володіє інформацією про знаходження Волдеморта. Круціатусом смертежери довели їх до втрати розуму. Справа розглядалася як одна з найбільш страшних в історії й Крауч-старший засудів всіх, в тому числі й сина, до довічного ув'язнення в Азкабані. Белатриса на засіданні суда проголосила свою вірність Волдеморту, пообіцявши, що темний лорд повернеться.          

Community content is available under CC-BY-SA unless otherwise noted.