Том Редл

Том Редл
Зовнішній вигляд
Стать	Чоловічий
Раса	Людина
Магічні здібності
Ховчик	Його власний труп
Патронус	Не міг викликати патронуса
Інша інформація
Професія/Робота	Продавець в Борджин і Беркс
Гуртожиток	Слизерин

Лорд Волдеморт (англ. Lord Voldemort), він же Том Ярволд Редл (англ. Tom Marvolo Riddle) — темний чарівник, що володіє величезною магічною силою і практично досяг безсмертя за допомогою чорної магії, ворог Гаррі Поттера.

Оскільки ім'я «Волдеморт» він отримав з букв свого справжнього імені, воно є анаграмою імені «Том Ярволод Редл» (при перестановці букв виходить «Я Лорд Волдеморт», що в оригіналі виглядає як «Tom Marvolo Riddle → I am Lord Voldemort»). При цьому значення англійського слова riddle (загадка, головоломка, таємниця) при перекладі прізвища втрачено. Ім'я Voldemort, для збереження анаграми, передано як Волдеморт.

Волдеморта у світі чарівників бояться настільки, що навіть ім'я його, як правило, не вимовляють. Більшість героїв називає його «Відомо-Хто» або «Той-Кого-Не-Можна-Називати», а Смертежери називають його «Темний Лорд» (як і Сивіла Трелоні, в пророцтві). Гаррі Поттер, проте, ніколи не боявся вимовляти його ім'я, з часом, з деяким побоюванням, його прикладу послідують Герміона Ґрейнджер і Джіні Візлі. Деякі члени Ордена фенікса, наприклад, Албус Дамблдор, Сіріус Блек і Ремус Люпин завжди без будь-яких коливань називали повне ім'я Волдеморта. В сьомій частині Міністерство магії забороняє вимовляти ім'я Волдеморта: на ім'я накладають заклинання (Табу), яке відстежує місцеположення того, хто його вимовить.

Біографія

Дитинство

Том Ярволод Редл народився 26 грудня 1926 в сиротинці, куди, з останніх сил, змогла добратися його матір, Меропа Ґонт. За годину після народження немовля стало сиротою. Перед смертю Меропа встигла сказати, аби дитину назвали Томом, на честь хлопчикового батька, і Ярволод, на честь її батька, а прізвище має бути Редл. Але ні Том, ні Ярволод, ні якийсь інший Редл так ніколи по нього й не прийшли.

Том у сиротинці (1938 рік)

Згодом за Томом почали спостерігати дивацтва. Змалку він майже не плакав, а як підріс, став, як це називали виховательки, чудним: лякав інших дітей, траплялися відверто мерзенні й дивовижні випадки, але впіймати хлопчака на гарячому не вдавалося. Том уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній. Його приховані магічні сили були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника й він з'ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, застосовуючи цілком осмислено, на шкоду іншим — щоб лякати, карати, підкоряти. Отож, коли у 1938 році прийшов кумедної зовнішності чоловік на ім'я Албус Дамблдор з метою запросити Тома до якоїсь своєї школи, місіс Коул, завідуюча справами сиротинця, не мала нічого проти.

Навчання в Гоґвортсі

Том Редл, тихенький хлопчина в мантії з комісійної крамниці, став у чергу з іншими першокурсниками для церемонії Сортування. Він був розподілений на Слизерин буквально тієї миті, як його голови торкнувся Сортувальний Капелюх. Незабаром Редл довідався, що уславлений засновник його гуртожитку теж міг розмовляти зі зміями. Ця новина ще дужче захопила його й посилила відчуття власної значущості.

Та навіть якщо він у вітальні й лякав чи дував товаришів-слизеринців своїм знанням парселмови, то вчителі про це нічогісінько не знали. Хлопець не виявляв ані зарозумілості, ні агресивності. Як надзвичайно обдарований і гарний з себе сирота, він практично з першого дня свого прибуття привертав підвищену увагу й симпатію вчителів. Це був чемний, урівноважений і спраглий до знань парубок, справляючий майже на всіх добре враження.

Том (перший справа) в колі Слизоклубу. (1943-1944 рр.)

Минали роки і він згуртував довкола себе групу відданих однодумців. Групу оточував у замку певний ореол темної романтики — це була строката компанія, мішанина слабаків, що потребували захисту, честолюбців, охочих погрітися в променях чужої слави, та розбишак, які тяглися до ватажка, що міг продемонструвати їм найвитонченішу жорстокість. Редл тримав їх залізною рукою, тому вони ніколи не попадалися на відвертих правопорушеннях, хоча сім років перебування в Гоґвортсі відзначилися низкою диких випадків (як, наприклад, вбивство Плаксивої Мірти), з якими їх, одначе, так ніхто й не зумів пов'язати.

Том прагнув дізнатися про своє походження. Спершу він вважав чарівником свого батька. Він марно шукав хоч якихось згадок про Тома Редла-старшого на щитах у кімнаті трофеїв, у списках старост, навіть у книжках з історії. Зрештою, Том змушений був визнати, що в Гоґвортсі ніколи не ступала нога його батька. Ймовірно, саме тоді він навіки зрікся свого імені, перевтілившись у Лорда Волдеморта, й почав досліджувати родовід матері, яку досі зневажав — на його думку, вона не могла бути чаклункою, бо не встояла перед смертю в такому ранньому віці. Єдиною ниточкою, за яку він міг зачепитися, було ім'я Ярволод, що належало його дідові. Врешті-решт, після копіткого дослідження старих книжок з чаклунської генеалогії він виявив існування вцілілої лінії нащадків Слизерина.

Влітку 1943 року Том покинув сиротинець, у який повертався щороку, й вирушив на пошуки своїх родичів Ґонтів. Бажане Редл знаходить на околицях Малого Генґелтону. Там, в убогій халупі, в шару пилюки доживає віку Морфін Ґонт, його дядько. Дізнавшись від дядька обставини свого народження, Том, переповнений щирою ненавистю до батька, йде в Редлівський маєток. Попередньо він приголомшує Морфіна, краде перстень діда, а зустріч з маґлівськими родичами закінчується тим, що  зранку покоївка знаходить їх мертвими. Том зачакловує свідомість Морфіна таким чином, що він вважає себе вбивцею, і коли в селищі з'явиляються представники Міністерства магії, розуміючи чаклунську підногітну злочину, то відверто зізнається їм нібито у скоєному.

На останніх роках навчання Том, роблячий усе можливе й неможливе, щоб дізнатися, як досягти безсмертя, відкриває для себе горокракси, вмістилища для зберігання частинок душі, котрі, поки існують, не дають своєму власнику померти, але для їх створення потрібна чиясь смерть. Власне, перший горокракс, у вигляді особистого щоденника, був створений Томом ще на п'ятому курсі — ціною життя Мірти, а другий, у вигляді перстня Ярволода, — "завдяки" татусю. Від професора Слизоріга Редл дізнається про можливість створення множинних горокраксів й зупиняється на цифрі сім, як на найпотужнішому магічному числі.

"Борджин і Беркс"

У 1945 році Том закінчив сьомий курс, отримавши на всіх іспитах найвищі оцінки. Майже всі чекали від Тома Редла, старости гуртожитку, старости школи, володаря нагороди за особливі заслуги перед школою, чогось визначного. Деякі вчителі припускали, що він почне працювати в Міністерстві магії, пропонували йому влаштувати потрібні зустрічі, допомогти встановити контакти з відповідними людьми. Редл відмовляється від усіх пропозицій. Його вабить посада професора Захисту від темних мистецтв, однак директор Діпіт, за порадою Дамблдора, відмовляє Тому, посилаючись на занадто молодий, як для вчителя, вік.

Тоді, він приголомшує всіх, влаштувавшись в крамничку "Борджин і Беркс" на сумнозвісній алеї Ноктерн. Вчителі, які були захоплені ним, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун марнує свій потенціал якимось помічником в крамниці. Але, чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання. Волдемортові роботодавці посилали його переконувати власників відомих артефактів віддавати їм на продаж свої скарби і виявилося, що він має до цього неабиякий хист.

Виконуючи свої робочі обов'язки, Редл зходиться з літньою вельможною чаклункою на ім'я Гепзіба Сміт. Гарний й розумний юнак, попри велику різницю у віці, починає викликати в неї певні почуття. Минає деякий час і пані Гепзіба вирішує, що їх стосунки вийшли на рівень, коли вона може показати Томові «найцінніші скарби» своєї колекції — медальйон Слизерина й чашу Гафелпаф... Через два дні після цієї зустрічі Сміт помирає. Винною знайшли ельфиню-домовичку Гепзіби — Гокі. Як і у випадку з Морфіном, Волдеморт видозмінив їй пам'ять, тож під час допиту в Міністерстві магії старенька ельфиня пригадала, що замість цукру ненавмисне додала в хазяйчине какао, як згодом виявилося, смертельну й маловідому отруту. Ніхто в міністерстві не мав бажання затягувати розслідування, дійшли висновку, що стара й неуважна ельфиня не мала злого наміру і справу закрили.

Гепзібина родина незабаром виявила, що зникли два її найбільші скарби. Минув ще час, поки вони остаточно в цьому переконалися. Волдеморт, в свою чергу, часу не гаяв, дуже швидко звільнився з крамниці й щез з поля зору. Його працедавці не знали, де він дівся, його зникнення стало для них великою несподіванкою й дуже довго ніхто нічого не знав й не чув про Тома Редла.

Аудієнція з Дамблдором

Зимового вечора 1969/1970 рр. Волдеморт повертаєтсья до Гоґвортсу на аудієнцію з Дамблдором, який став директором школи. Від колишньої вроди Тома Редла до того часу не залишилося ані найменшого сліду, пізнання найпотаємніших закутків темної магії невідворотно спотворило його зовнішньо, не кажучи про трансформації внутрішні. Том Редл прагне на посаду професора Захисту від темних мистецтв, одначе Дамблдор рішуче проти подібного призначення, вважаючи, що Редлові, із його світобаченням, не місце в школі. Том стискає в своїх руках чарівну паличку, ця подія визначає історію чаклунської Англії на наступне десятиліття.

Але в Гоґвортсі Редл переслідував ще одну мету. Йому вдалося віднайти діадему Ровени Рейвенкло, яка вважалася загубленою, і перетворити її на новий горокракс. Заховати річ він вирішує в зачаклованій кімнаті на вимогу, вважаючи, що її таємниця відома одному лише йому.

Перша чаклунська війна

Вважається, що Перша чаклунська війна розпочалася в 1970 році і тривала до кінця 1981 року, коли Волдеморт втратив силу, найвіданніших його послідовників закрили в Азкабані, а менш віддані перефарбувалися зі злочинців на жертв.

Волдеморт, рухомий ідеєю вищості чистокровців, розпочинає довготривалу акцію терору проти всіх незгодних, з кінцевою метою підкорити Міністерство магії. Окрім чистокровців він знаходить підтримку в таких магічних істотах, як вовкулаки, дементори, велетні тощо. Роками дискриміновані, вони приймали найактивнішу участь в боротьбі проти діючого режиму.

Смертежери — так називали себе волдемортівці — почували себе цілком комфортно протягом майже всіх 1970-х років, а міністри магії ніяк не могли приборкати Волдеморта, який в свідомості людей вже перетворився на феномен, настільки небезпечний, безжальний і безкомпромісний, що навіть ім'я його вслух намагалися не вимовляти, кажучи про нього як про «Відомо-хто» чи «Той кого не можна називати».

Але з плином часу все ж таки з'являються сміливці, яким вдається якщо не зупинити, то принаймні нав'язати відповідь в боротьбі. По-перше, це Орден Фенікса, керований Албусом Дамблдором. По-друге, справжньою знахідкою для Міністерства виявився Бартеміус Кравч-старший. Під його патронажем відділ аврорів, отримавши значно більше повноважень, досяг великих успіхів. Вбивали вже не тільки Смертежери, а почали вбивати їх.

Невідомо скільки би ще тривав цей хаос, якби не справа випадку.

Пророцтво і зникнення

В січні 1980 року Албус Дамблдор зустрівся з Сивілою Трелоні, яка прагнула реалізувати себе в Гоґвортсі професоркою віщування. Після нетривалої бесіди Дамблдор зрозумів, Сивіла зовсім не провісниця, якою себе вважає, але палиця вирішила вистрілити вже на початку року. Трелоні виголосила пророцтво, згідно якому  в кінці липня повинен був народитися той, хто зможе перемогти Волдеморта, чиї батьки вже тричі кидали йому виклик, і що Темний Лорд позначить його рівним собі. Цілком природно, що за Дамблдором стежили. Молодий Смертежер Северус Снейп підслухав пророцтво і, перж ніж його помітили, встиг почути вдосталь, щоб зацікавити свого Господаря. 

В кінці липня народилося два хлопчика, які підходили під опис. Невіл Лонґботом і Гаррі Поттер. Волдеморт зупиняє свій вибір на такому ж як і він напівкровці Гаррі Поттері, а не на чистокровці Невілі. Усвідомлюючи, що на них полює Волдеморт, Поттери, за порадою Дамблдора, сховалися під захистом Чарів Довіри. Це потужна магія, яка запечатує якусь таємницю в глибині чиєїсь душі і така особа називається Тайнохоронцем. Цим тайнохоронцем для родини Поттерів став їхній друг Пітер Петіґру, особа непомітна і малогероїчна, але для всіх вони назвали тайнохоронцем іншого свого кращого друга, Сіріуса Блека, повну протилежність Пітерові. Навіть якщо би Сіріуса вбили, Волдеморт все одно би не зміг знайти Поттерів, нехай би навіть тицьнувся носом у вікно їхньої вітальні, а на Пітера, звичайно, ніхто ніколи не подумає. Ідеально! 

Але Петіґру здавалося, що Волдеморта неможливо здолати, Поттерів та інших рано чи пізно все ж таки вб'ють, тож він, ще до того як стати тайнохоронцем, перейшов на бік Редла і, формально знаходячись в Ордені Фенікса, почав шпигувати на користь Волдеморта. Пітер без зайвих вагань видав таємницю, яку йому довірили, і прирік Джеймса, Лілі і Гаррі на смерть.

31 жовтня 1981 року Волдеморт вирішив діяти. Знайшовши дім Поттерів у Ґодриковій долині, він вбив спершу Джеймса, але шлях до Гаррі йому перегородила Лілі. На прохання Снейпа, для якого вона була коханням всього життя, Редл не збирався її чіпати, одначе матір відмовилася дивитися на те як вбивають її первістка. Вона благала вбити її замість нього, і таким чином створила потужний захист навколо Гаррі. Волдеморт, не звертаючи уваги на її слова, був вимушений вбити Лілі, але коли скерував чарівну паличку на Гаррі смертельний прокльон від немовля відрекошетив в самого Редла. Спрацювала жертва матері, стародавня магія, якій Волдеморт не надав значення Він би неодмінно загинув, якби попередньо не створював горокракси, однак замість цього перетворився на аморфну істоту, найслабшу за будь-якого духа, і поспішив зникнути в лісах Албанії, відомих йому ще з молодих років. Гаррі Поттера стали важати людиною, яка перемогла Волдеморта, він став відомим, першим, хто вижив після Авади кедаври.  

Албанський період 

Волдеморт заховався в лісах Албанії. Він чекав, що незабаром його все ж таки знайдуть віддані йому однодумці і допоможуть відновитися, але всі віданні вже опинилися або на кладовищі, або отримали довічні терміни в Азкабані. Редл не ризикував пересуватися серед людей, адже аврори не припиняли його пошуки по всьому світу. Він втілювався в невеличких тварин, а найчастіше всього змій, але довго ці тварини не витримували й помирали.

Редл вже втратив будь-яку надію, як раптом через десять років його знайшов Квірел. Молодий чаклун, який влаштував собі навколосвітню подорож і, що головне, професор у Гоґвортсі. Волдеморт переконав Квірела приєднатися на його бік й допомогти відродитися. Закомплексований Квірел, звичайно, дуже швидко підкорився його волі.

Філософський камінь

Волдеморт вирішив повернути собі сили з допомогою філософського каменю, який знаходився у чаклунському банку Ґрінґотс в Англії. Окрім того, що філософський камінь повернув би його до повноцінного життя, Волдеморт би міг виготовити собі елексір безсмертя. У Квірела би все вдалося ще в липні, якби, буквально за декілька годин до його появи в банку, камінь за наказом Дамблдора не забрав гоґвортський ключник Рубеус Геґрід.

Розлючений Волдеморт відтоді перебував в тілі Квірела на потилиці аби контролювати його дії. Протягом року Редл планував викрадення філософського каменю зі школи. В червні 1992-ого Темний Лорд йде ва-банк. Квірел надсилає Дамблдорові підробленого листа із запрошенням в Міністерство магії й, поки директора немає, відправляється в підвали, де знаходився артефакт. Їм з Волдемортом вдалося пройти всі міри захисту окрім останнього і досить вишуканого. В останній кімнаті перед ними знаходилося дзеркало Яцрес. Дамблдор зачаклував в це дзеркало філософський камінь з таким розрахунком, щоби дістати його могла тільки людина, яка не прагне ним скористатися. Відповідно, в них нічого не вдавалося.

Поки Квірел на пару з Волдемортом метикували над тим як здобути камінь, до них дістався Гаррі Поттер, який навчався на першому курсі. Квірел не міг заподіяти Поттерові жодної шкоди. Дотики до Гаррі завдавали йому нестримної болі через те, що материнська самопожертва все ще працювала і в тілі Квірела знаходився Волдеморт. Редл зрозумів, що нічого не вдасться й покинув тіло свого слуги на призволяще. Тієї миті як Темний Лорд відступив, Квірел помер від травматичного шоку.

Зовнішній вигляд та характер

Згідно з описом, у Волдеморта дуже бліда шкіра, біле як крейда і схоже на череп обличчя, ніздрі як у змії, червоні очі із зміїними зіницями, тонке скелетоподібне тіло і довгі тонкі руки з неприродно довгими пальцями. Вмираючи при пологах, Меропа Ґонт згадувала батька своєї дитини — вона хотіла, щоб син був на нього схожий. Місіс Коул вважала, що її бажання розумне — оскільки сама Меропа красунею не була. Волдеморт не тільки носив ім'я свого батька-магла, але і був дуже схожий на нього ззовні. Під час навчання в Гоґвортсі він був описаний як дуже приваблива молода людина із запалими щоками, аристократичною поставою, темними очима і чорним волоссям. Значні зміни в зовнішності, як вважають чарівники, відбулися унаслідок використовування Волдемортом дуже складної темної магії.

Як вважає Гаррі, Волдеморт ненавидить маґлів і нечистокровних чарівників. Ймовірно, це ознака деякої ненависті до себе, оскільки сам Волдеморт — нечистокровний чарівник. Тому Редл убив свого батька і його батьків, і змінив своє ім'я, перейшовши за анаграмою від імені «Том Ярволод Редл» до «Лорд Волдеморт», мабуть, психологічно відмовляючись таким чином від свого походження.

Волдеморт просунувся у вивченні магії, можливо, глибше, ніж будь-хто з чарівників, що нині живуть. Але в чотирьох, як мінімум, випадках, за його словами, він не зміг пригадати вчасно про потрібні речі — про лікувальну дію сліз фенікса, що плакав над Гаррі в Таємній кімнаті, про силу стародавньої магії, пов'язаної з любов'ю і самопожертвою (речі, які він не міг зрозуміти, на думку Дамблдора) і силі стародавньої магії, пов'язаної з тим, що частинка його душі знаходиться в Гаррі Поттері.

Між Томом Реддлом і Гаррі Поттером можна помітити багато спільного — обоє сироти, росли серед маґлів не в найприємніших умовах, поки не були прийняті в Гоґвортс, який обидва стали вважати своїм домом. У обох персонажів чорне волосся, тонкі риси обличчя і здатність розмовляти зі зміями. Проте величезна різниця між ними ілюструє одну з ідей серії, виказану Дамблдором, про те, що «те ким ми є насправді, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору». З п'ятої книги ми дізнаємось, що згідно з пророцтвом «...разом їм жити не судилося».

Автор серії книг про Гарі Поттера, Джоан Кетлін Роулінг , припустила, що головний страх Волдеморта — «принизлива смерть», а його ховчиком буде його мляве тіло (ховчик — магічна істота, що приймає ту або іншу форму залежно від того, чого найбільше боїться людина, що знаходиться поряд). В дзеркалі Яцрес він би побачив себе всемогутнім і безсмертним, що за властивостями цього дзеркала відповідає його найбільшому бажанню. Дамблдор припускав, що Волдеморт таємно боїться мертвих тіл і темноти, втім, за його словами, «в таких випадках ми боїмося лише невідомості». Як з'ясувалося, під час битви в Міністерстві Магії, Волдеморт не може зрозуміти, що бувають речі гірші за смерть.

Якщо говорити про особисті якості, то Волдеморта можна назвати обережним, кмітливим і спокійним стратегом. На четвертому і п'ятому році навчання Гаррі Поттера в Гоґвортсі. Волдеморт планував тривалі, розраховані на цілий рік операції: перша була пов'язана з його поверненням в людське тіло, друга — з вторгненням у Відділ Таємниць Міністерства Магії .

Магічні здібності

Дитинство

Судячи зі спогадів Дамблдора, в яких Гаррі побував на шостому році свого навчання в Гоґвортсі, Волдеморт із самого дитинства демонстрував видатні магічні здібності. Меропа Ґонт народила свого сина в стінах притулку, в якому після її раптової смерті і виховувався хлопчик, який з дитинства відрізнявся від інших дітей. «Знаєте, він майже не плакав», — говорить місіс Коул Дамблдору, що приніс Тому лист з Гоґвортсу. Коли Редлу ще не виповнилося одинадцяти років (тоді він ще не знав про те, що він чарівник), він цілком свідомо експериментував з магією, не знаючи, що це магія. Він умів рухати предмети, не торкаючись до них, а також керувати тваринами без попереднього дресирування і створювати неприємні ситуації для дітей з притулку, які його дратували. Тому Редл був готовий прийняти новину про те, що він чарівник. «Я знав, що я ОСОБЛИВИЙ», — сказав він Дамблдору, знаходячись у стані щасливого збудження. Тому не потрібні друзі і він сприймав інших дітей в Притулку швидше як об'єкти маніпуляції, вже в такому юному віці звикнувши бути господарем ситуації. Однією з відмінних особливостей поведінки Тома Редла є колекціонування своєрідних сувенірів, на згадку про випадки особливо неприємного для оточуючих прояву своїх магічних здібностей. Звичка, яка згодом трансформується в створення горокраксів. Горокраксами у випадку з Волдемортом стануть речі, що належали найвидатнішим чарівникам, у тому числі і йому самому (Наджіні). Саме в них за допомогою складного заклинання Темний Лорд стане ув'язнювати частини своєї душі.

Навчання в Гоґвортсі

В Гоґвортсі Том Редл був найкращим учнем, і вчителі відзначали його обдарованість і прагнення до знань. Навчаючись у Гоґвортсі, Тому вперше вдалося відкрити Таємну кімнату і випустити Василіска, який став причиною смерті Плаксивої Мірти. Проте, коли з'явилася загроза закриття школи, Том знайшов «винного» — третьокурсника Рубеуса Геґріда, що захоплювався різними небезпечними тваринами, і Геґріда виключили з Гоґвортсу. Входив до клубу Слизнів.

Також під час навчання в Гоґвортсі Том зібрав навколо себе групу однодумців, які стали попередниками Смертежерів. Тоді ж він і придумав собі нове ім'я замість імені, яким його назвала мати: Лорд Волдеморт.

Вміння літати

Після свого повернення у власне тіло Темний Лорд отримав здатність літати, не застосовуючи ніяких магічних предметів (чарівні палички, зілля і т. д.). Доказом служить те, що, втративши позичену паличку прямо у польоті, він не впав, як камінь на землю, а зажадав у підлеглих дати йому іншу паличку, при цьому чудово продовжуючи левітувати.

Знання Виманології

Волдеморт відомий як найсильніший з виманологів світу — тобто він краще інших уміє проникати в чужі думки і пам'ять. За допомогою виманології Волдеморт майже завжди може визначити, чи брешуть йому. Виманологи бачать в свідомості інших емоції і обривки спогадів, які можуть суперечити словам, сказаними людиною. Протистояти виманології можна тільки за допомогою спеціальної методики захисту своїх думок — блокології, якою Волдеморт також володіє. Можливо, єдиним, хто міг не допускати Волдеморта в свої думки, був Северус Снейп.

Проте, використання виманології до Гаррі Поттера завдає йому жахливого болю. Можливо, причина цьому — зіткнення, ураженої темною магією і численними вбивствами, душі Волдеморта з душею Гаррі протилежною Волдемортовій (в цьому випадку немає великої різниці між розумом і душею, як в шостій частині говорив Дамблдор.)

Парселмова

Також Волдеморт уміє розмовляти зі зміями — він парселмовець (англ. parseltongue). Ця здатність дісталася йому в спадок від Салазара Слизерина, чарівники традиційно пов'язують це уміння з схильністю до темної магії. Володіння парселмовою передалося також Гаррі Поттеру, після невдалої спроби Волдеморта убити його, коли частина душі Волдеморта стала частиною душі Гаррі Поттера.

Горокракси

Відомо, що Волдеморт — один з дуже небагатьох темних чаклунів, що зважилися і зуміли створити горокракси. Це частини душі, відокремлені і заховані темним чаклуном для того, щоб фактом їхнього існування забезпечити собі безсмертя. Горокракси можна створити, тільки убивши іншу людину. Дамблдор вважає, що Волдеморт — єдиний чаклун в історії, який коли-небудь створював більше ніж один Горокракс. Згідно з припущенням Дамблдора, Волдеморт планував розчленувати свою душу на 7 частин, і встиг до свого першого падіння свідомо розчленувати тільки на 6: 6-й горокракс він збирався зробити, убивши Гаррі. Після відродження він зробив ще один горокракс-Наджіні. Насправді Лорд Волдеморт розділив душу на 8 частин,зробивши несвідомо 7-й горокракс Гаррі Поттера:

• Щоденник Тома Редла
• Чаша Гельґи Гафелпаф
• Перстень Ярволода Ґонта
• Медальйон Салазара Слизерина
• Діадема Ровіни Рейвенклов
• Наджіні
• Гаррі Поттер

Восьма частина душі була в його тілі. Це та частина душі,яка 13 років вела примарний спосіб життя. Саме ці численні розчленування, на думку Дамблдора, є головною причиною фізичної і моральної потворності Волдеморта. В передостанній книзі Дамблдор описує зміни, що відбувалися з Томом Редлом у міру збільшення кількості горокраксів— Том ставав все відчуженішою і неживою людиною. Дамблдор думав, що Том Редл збирався залишити частину горокраксів в Гоґвортсі, виходячи з припущення, що той залишав горокракси в місцях особливих досягнень (перший тріумф в магії, вбивство першої людини, перший справжній дім тощо).

Дуелі

Волдеморт вміло діє в дуелях. Заклинання і контр-заклинания, перетворення направлених проти нього об'єктів в інші, переміщення в просторі — такі дії він виконує за лічені секунди. Волдеморт, на думку багато кого, найсильніший темний маг на Землі. Вважається, що за рівнем володіння магією він може порівнятися тільки з Албусом Дамблдором. Сам Дамблдор стверджував, що найскладніші його заклинання виявляться марними, якщо Волдеморт повернеться до своєї колишньої могутності. Проте причиною його головних і можливо єдиних поразок є його непроінформованість в найстарішій магії: так, магія любові Лілі Поттер до свого сина врятувала Гаррі і, більше того — на деякий час знищила фізичну оболонку Темного Лорда. Іншим прикладом є заключна битва між Волдемортом і Гаррі Поттером — переможцем з неї виходить Гаррі лише завдяки непроінформованості Темного Лорда про те, що його паличка — Бузинова паличка («жезл Смерті») визнала своїм господарем Гаррі, оскільки він переміг її попереднього господаря (Драко Малфоя), роззброївши його і тим самим підпорядкував її собі.

Етимологія

Ім'я «Волдеморт» походить від французького: vol de mort — «політ смерті». Джоан Роулінг доволі добре знає французьку і підробляла приватними уроками.

Цікаві факти

• Лорд Волдеморт з'являється в п'яти з семи книг (безпосередньо з Гаррі він зустрічається в першій, другій, четвертій, п'ятій і сьомій книгах). У фільмах його грають Річард Бреммер, Крістіан Коулсон і Рейф Файнс.